Арт-активізм — нова форма вираження суспільного невдоволення.

В історії протестного руху склалися його традиційні форми прояву, такі як: мітинги, страйки, пікети, маніфестації. Однак сьогодні з'являються нові форми вираження невдоволення, які раніше не використовувалися. Відмінними рисами цих видів протесту від традиційних є відсутність зобов'язань в отриманні дозволу влади на організацію таких акцій, також орієнтація більшою мірою на медійність, ніж на масовість. Незважаючи на те, що цілі такого роду заходів досить часто не сформульовані як конкретні вимоги політичних перетворень, існують певні прийоми і тактики дій, що використовуються в процесі їх здійснення, які набирають високу популярність. До подібних прийомів можна віднести карнавальність (яскраві кольори, епатажність та абсурдність, незвичний одяг та реквізит). Метою таких акцій є висміювання і абсурдизація дійсності, привернення уваги суспільства до існуючих вад політичної системи, соціальних, економічних та екологічних проблем, що тим самим ставить представників влади в досить некомфортну ситуацію. Нові форми протестної діяльності отримали назву арт-активізм.

Арт-активізм — соціальне явище, що передає конкретне повідомлення, яке змінює існуючу реальність з допомогою художніх засобів. Для арт-активізму характерний творчий підхід, взаємодія з навколишнім серидовищем, наявність медіа-ефектів. Види арт-активізму:

1. Стріт-арт — це соціальне явище, вид протестного вуличного мистецтва, що відображає суспільний настрій, який представляє собою малюнки або написи, нанесені на стіни будинків, паркани та інші елементи міського простору. Творець малюнку, маніфестує не так свої естетичні уподобання, скільки сам факт свого фізичного існування та життєвої позиції.

Роботи Бенксі —  всесвітньо відомого андерграундного художника графіті, політичного активіста та режисера:

2.Культурна провокація — привласнення. Гі Дебор і французькі ситуаціоністи використовували для позначення цього терміну французьке слово détournement, яке можна перекласти як «перевертання» або «відхилення від прямого шляху». Така тактика передбачає присвоєння та зміну існуючих арт-об'єктів, які вже добре відомі потенційній аудиторії, з метою надати їм нове провокаційне значення. Присвоєння використовується не тільки як інструмент критики — воно реалізує гуманістичну функцію. Весь час, на вулицях міста і вдома перед телевізором, або в інтернеті ми постійно зазнаємо впливів реклами, корпоративного мистецтва та поп-культури. Використовуючі ці культурні символи, можна перетворити їх в інші, надавши їм радикального і протестного сенсу. Реклама починає сприйматися вже не як заклик до споживання, а в якості матеріалу для створення творів мистецтва та проведення критичного аналізу. Але необхідно, щоб обраний для присвоєння символ був популярний і пізнаваним. Здійснюючи культурну провокацію, художник має розуміти всі відтінки смислів, які несе в собі обраний об'єкт, тоді він зможе створити на його основі, власне критичне висловлювання або зображення.

Культурна провокація на тему обличчя диктатора ХХІ століття:

3.Мем — «культурна ДНК», що еволюціонує при передачі від людини до людини. Сам термін запозичений від грецького mimema — «те, що наслідують». Термін «мем» був вперше використаний біологом-еволюціоністом Річардом Докінзом в 1976 році в книзі «Егоїстичний ген». У контексті стратегії соціальних змін вперше був використаний Кале Ласно, співробітником журналу Adbusters. Меми — це будь-які культурні одиниці, якими користуються не лише його автор: модні слова, персонажі, образи, приставучі мелодії, популярні тенденції, ідеї. Держави теж створюють меми, які є провідниками їх світогляду,наприклад: «війна зі Світовим тероризмом» «Русский мир». Неймовірна популярність гасла «Нас 99%», що винило в середовищі американського протестного руху «Захопи Волл стріт», показала, як мем може не тільки нести значиму для суспільства ідею, а й сам по собі ставати інструментом організації. Ефективні меми добре запам'ятовуються і швидко поширюються, вони застряють в свідомості, включаються в наше поточне мислення і передаються через різні засоби комунікації. Мем що швидко поширюється і несе важливе послання, може істотно посилити вплив протестної акції.

Жаба Пепе — герой серії коміксів «пацанський клуб». Мем настільки популярний що має власну біржу інтернет-мемів на базі блокчейн-платформи Counterparty:

 Також цей мем використовував Дональд Трамп у своєму твіттері під час виборчих перегонів:

Мем означає смуток, хоча на оригінальних малюнках жабеня було радісним. У 2015 році Пепе був використаний альтернативними правими як символ цього руху:

Антидефамаційна ліга внесла жабу Пепе в свою базу символів ненависті в 2016 році, відзначивши при цьому, що не всі меми з Пепе мають расистську спрямованість:

4.Інсталяція (від англ. Installation – установка) — просторова композиція створена художником з різних елементів – побутових предметів, промислових виробів і матеріалів, природних об'єктів, текстової або візуальної інформації. Інсталяція — форма мистецтва, широко поширена в XXст. Основоположниками інсталяції були дадаїсти М. Дюшан і сюрреалісти. Створюючи незвичайні поєднання звичайних речей, художник надає їм новий символічний сенс.

888 246 керамічних маків висадили біля англійського Тауера в 2014 році. Тоді Лондон відзначав століття Першої світової війни. Квіти — це арт-інсталяція художника Пола Каммінса і театрального сценографа Тома Пайпера. Вона називається Blood Swept Lands and Seas of Red. Назву запозичили з заповіту солдата, який загинув під час війни у Фландрії. Кожна з квіток символізує загиблого під час війни солдата — підданого Британської імперії. Після закриття виставки всі маки продали. Кожен бажаючий міг придбати квітку за 25 фунтів стерлінгів, а зібрані таким чином кошти пішли в благодійні організації — на соціальну та медичну допомогу ветеранам і працівникам Збройних сил. 

5. Театралізовані форми протесту:

а) Флешмоб (англ. Flash mob — flash спалах, мить; mob — натовп, «спалах натовпу» або «миттєвий натовп») —  це заздалегідь спланована масова акція, в якій велика група людей (мобери) раптово з'являється в громадському місці і протягом декількох хвилин виконують заздалегідь обумовлені дії, а потім одночасно швидко розходяться в різні боки, як ні в чому не бувало. Психологічний принцип флешмоба полягає в тому, що мобери створюють незрозумілу, абсурдну ситуацію, але поводяться в ній, як ніби для них це цілком нормально і природньо. Сучасний російський соціолог І. Ейдман цікаво розвиває думку Г. Рейнгольда про джерела флешмобів — «розумних натовпах». Він передбачає, що інтереси «розумного натовпу», як більш сучасної та демократичної форми самоорганізації людей, неминуче увійдуть в протиріччя з владою старих політичних еліт, орієнтованих на збереження статус-кво. Звідси з'явиться відповідна реакція контреліти, бажання — організувати дії «розумного натовпу», зробити їх цілеспрямованими та ефективними. Завдяки інформаційним технологіям люди, що складають «розумний натовп», почнуть об'єднуватися для вирішення тих чи інших конкретних завдань: будь то відставка політика-корупціонера або чиновника, який зловживає своїми повноваженнями, протест проти зростання цін, війни, несправедливого законодавства, підвищення податків. При цьому розвиток інтернет-товариства формує нову альтернативу існуючому суспільству. Концепція «суспільства-фабрики» замінюється на образ «суспільства-мережі». У подібного суспільства політична і економічна системи грунтуються вже не на вертикальних ієрархічних, а на горизонтальних вільно сформованих соціальних комунікаціях.

Приклад цікавого  інтернет-флешмобу. Відомий американський комік Джиммі Кіммел в рамках свого вечірнього шоу, запропонував батькам подарувати дітям на Різдво різні дурниці і показати їх реакцію, виклавши відео в мережу. Ось що з цього вийшло:

б) Перформанс — (походить від англ. «Performens», що означає «уявлення», «дія»). Перфоманс спеціалізується на зображенні переживань, станів свідомості, соціально-психологічних явищ, що виникають в процесі людського спілкування. Засобом і матеріалом творчості в перформансі служить тіло, зовнішній вигляд, жести, поведінка художника, що бере на себе роль актора. Джерелами перформансу вважаються поширені на початку ХХ ст. дійства, живі картини, демонстрації футуристів і дадаїстів. В якості самостійного напрямку перформанс виник на рубежі 1960 — 1970-х рр., висловлюючи ідеали контркультури, молодіжного руху на Заході. Зараз це сучасна форма мистецтва, спрямована на активізацію архетипів «колективного несвідомого», форма спонтанного вуличного театру, діяльность якого спостерігається в реальному часі. На відміну від театру, в перфомансі — художник, як правило, головний режисер та актор.

Мета перфомансу – привернути увагу публіки, залучаючи по можливості її в спільні дії. Основною метою у всіх перфомансах виступає бажання шокувати, здивувати публіку, обов'язково забезпечивши піар-підтримку журналістів і фотографів. Перфоманс – фізичний, словесний, поведінковий, соціальний жест, який може бути протестним. В основі перфомансу лежить уявлення про мистецтво як про спосіб життя, що передує створенню будь-яких матеріальних об'єктів, роблячи їх зайвими, основним об'єктом виступає сам виконавець.

 Перфоманс відомого гурту Pussy Riot в храмі Христа Спасителя:

в) Хеппенінг — (англ. Happening — трапляється, відбувається) — різновид акціонізму, найбільш поширеного в авангардистському мистецтві 60-70-х років. Хеппенінг виник в кінці 50-х років як форма театру, що включає елементи гумору і фольклору, являючи собою художню імпровізаційну подію, позбавлену драматургії і цілі, яка не має конкретного сценарію. Його учасники активно включаються в запропоновану художню гру, але не знають заздалегідь, як вона буде розвиватись. Перформанс і хепенінг дуже схожі між собою, оскільки відносяться до так званого «постмодерністського акціонізму», який дуже віддалено нагадує театральні постановки, основними ж відмінностями перформансу і хепенінгу від театру є:

1. відсутність просторово-часових обмежень і ролей.

2. заперечення сюжетної основи.

Приклад хеппенінгу. Арт-акція об'єднання Vozduh в Воронежі:

г) Поетичний акціонізм — в широкому сенсі можна визначити як літературне явище, що генетично походить від античної декламації і пов'язане з театральним перфомансом, а також належить до модерністських літературних практик: дадаїзму, сюрреалізму і пізнішого шозізму. Поетичний акціонізм — протестний напрямок, що об'єднує поетів, філософів і художників, які здійснюють вуличні акції прямої дії, трансформуючи міське середовище шляхом насичення міського простору поезією у різній формі. Варіанти поетичного акціонізму можуть бути абсолютно різні,наприклад: вірусне поширення поетичних стікерів або тегів, декламація літератури в громадських місцях.

Акція в місті Саратов. Декламація «Гамлета»:

Стріт-арт як стиль вуличного мистецтва — це протест проти несправедливості в світі, його недосконалості і влади матеріальних благ. Основне завдання протестного мистецтва, принести зміни, а не руйнування, заявити про соціальні, політичні, економічні та інші важливі проблеми, які потребують вирішення. Протест в мистецтві виконує функцію консолідації, концентруючи навколо проблеми увагу громадськості, підштовхуючи суспільство на осмислення проблемних моментів, тим самим сприяє активізації та зростанню самої особистості. Своїм мистецтвом багато вуличних активістів намагаються донести власну думку до свідомості мас, зробити світ трохи яскравішим і правдивішим і тим самим краще. Цей сучасний вид мистецтва, покликаний створювати дизайн сучасного життя, формуючи суспільну думку та залучаючи якумога більше людей до конструктивної співпраці та діалогу. Стріт-арт — це мистецтво, створюване переважно не художниками-професіоналами, а звичайними самоучками. Простими малюнками, трафаретами і написами, перфомансами, флешмобами та інсталяціями вони розповідають про свій світогляд, висловлюють протест. Іноді стріт-арт стає інструментом реклами, політичної акції а в деяких випадках може стати визначною пам'яткою для туристів. Протест присутній в будь-якій системі політичних відносин і супроводжує розвиток будь-якого суспільства. Характер і динаміка протесту залежить від багатьох чинників: від типу політичного режиму, соціально-економічного розвитку країни, рівня політичної культури, соціального складу організаторів, учасників та прихильників протесту, а також інтересів та ідей які протестувальники відстоюють. Але стріт арт-протест руйнує правила традиційних протестів, реалізуючись в різних країнах не зважаючи на культурні особливості.