Коубы о политике и политиках. Часть 4

Коуб (Coub) —  сайт-видеохостинг, позволяющий своим пользователям публиковать короткие зацикленные видеоролики, продолжительностью до 10 секунд. Аналог сайту «Vine» от компании «Twitter»

Почему "маленькая Бавария" не вернулась в  "Родную гавань"

Зубожіння і тарифний геноцид

Дичь

Categories  MILF

+18

ZOG тут не причем

Твоє обличчя, коли чекаєш воєнного стану

Танцующий русский мужик

Коубы о политике и политиках. Часть 3

Коуб (Coub) —  сайт-видеохостинг, позволяющий своим пользователям публиковать короткие зацикленные видеоролики, продолжительностью до 10 секунд. Аналог сайту «Vine» от компании «Twitter». 

Нужны ли Путину драконы?

Жіноча штучка

Светлое будущее

Меседж бате

Когда пытаешься в политику, пока санитары не видят

НаціоналБандероФашизм

Categories: MILF

Когда убежал из Киевского концлагеря в Московский ГУЛАГ

Другие мои коубы можно посмотреть здесь: https://coub.com/3bd4582ed1cecc6258a5c448461ec70c

5 фильмов осеннего настроения

Осень, пора грустных мыслей, легкой депрессии и печального настроения. Апатия и безысходность становятся лучшими друзьями, а грустные лица прохожих, что бредут холодными улицами - напоминают еще об одном бездарно прожитом дне. В эту пору года мы задумываемся о самом важном, потому я и собрал эти пять фильмов что бы поддержать атмосферу осени подольше. Киноленты расскажут: об одиночестве и незаслуженной боли, не простом жизненном выборе, слабостях и пороках, несбывшихся мечтах, сильных людях в сложных ситуациях. Главные герои каждого фильма, если не заставят  Вас заплакать, то уж точно натолкнут на мысли которые каждого из нас беспокоят. И сквозь тяжелый вздох, смотря на титры мы подумаем: вот она осень.

Ограды (2016)

Реквием по мечте (2000)

Зеленая миля (1999)

Семь жизней ( 2008)

Останься (2005)

(дублированный трейлер  в хорошем качестве увы не нашел)

Коубы о политике и политиках. Часть 2

Коуб (Coub) —  сайт-видеохостинг, позволяющий своим пользователям публиковать короткие зацикленные видеоролики, продолжительностью до 10 секунд. Аналог сайту «Vine» от компании «Twitter». 

Россия 1984

Когда кресло не жмет

Симфония войны

Ответ Boston Dynamics - робот Федор

Доставка писем тому кого нельзя называть

Политика тюрьмы народов дружбы народов

Кривавий Пастор

Политическая Матрица 

Когда начал работать в другой партии, но забыл сменить методичку

Другие мои коубы можно посмотреть здесь: https://coub.com/3bd4582ed1cecc6258a5c448461ec70c

Арт-активізм — нова форма вираження суспільного невдоволення.

В історії протестного руху склалися його традиційні форми прояву, такі як: мітинги, страйки, пікети, маніфестації. Однак сьогодні з'являються нові форми вираження невдоволення, які раніше не використовувалися. Відмінними рисами цих видів протесту від традиційних є відсутність зобов'язань в отриманні дозволу влади на організацію таких акцій, також орієнтація більшою мірою на медійність, ніж на масовість. Незважаючи на те, що цілі такого роду заходів досить часто не сформульовані як конкретні вимоги політичних перетворень, існують певні прийоми і тактики дій, що використовуються в процесі їх здійснення, які набирають високу популярність. До подібних прийомів можна віднести карнавальність (яскраві кольори, епатажність та абсурдність, незвичний одяг та реквізит). Метою таких акцій є висміювання і абсурдизація дійсності, привернення уваги суспільства до існуючих вад політичної системи, соціальних, економічних та екологічних проблем, що тим самим ставить представників влади в досить некомфортну ситуацію. Нові форми протестної діяльності отримали назву арт-активізм.

Арт-активізм — соціальне явище, що передає конкретне повідомлення, яке змінює існуючу реальність з допомогою художніх засобів. Для арт-активізму характерний творчий підхід, взаємодія з навколишнім серидовищем, наявність медіа-ефектів. Види арт-активізму:

1. Стріт-арт — це соціальне явище, вид протестного вуличного мистецтва, що відображає суспільний настрій, який представляє собою малюнки або написи, нанесені на стіни будинків, паркани та інші елементи міського простору. Творець малюнку, маніфестує не так свої естетичні уподобання, скільки сам факт свого фізичного існування та життєвої позиції.

Роботи Бенксі —  всесвітньо відомого андерграундного художника графіті, політичного активіста та режисера:

2.Культурна провокація — привласнення. Гі Дебор і французькі ситуаціоністи використовували для позначення цього терміну французьке слово détournement, яке можна перекласти як «перевертання» або «відхилення від прямого шляху». Така тактика передбачає присвоєння та зміну існуючих арт-об'єктів, які вже добре відомі потенційній аудиторії, з метою надати їм нове провокаційне значення. Присвоєння використовується не тільки як інструмент критики — воно реалізує гуманістичну функцію. Весь час, на вулицях міста і вдома перед телевізором, або в інтернеті ми постійно зазнаємо впливів реклами, корпоративного мистецтва та поп-культури. Використовуючі ці культурні символи, можна перетворити їх в інші, надавши їм радикального і протестного сенсу. Реклама починає сприйматися вже не як заклик до споживання, а в якості матеріалу для створення творів мистецтва та проведення критичного аналізу. Але необхідно, щоб обраний для присвоєння символ був популярний і пізнаваним. Здійснюючи культурну провокацію, художник має розуміти всі відтінки смислів, які несе в собі обраний об'єкт, тоді він зможе створити на його основі, власне критичне висловлювання або зображення.

Культурна провокація на тему обличчя диктатора ХХІ століття:

3.Мем — «культурна ДНК», що еволюціонує при передачі від людини до людини. Сам термін запозичений від грецького mimema — «те, що наслідують». Термін «мем» був вперше використаний біологом-еволюціоністом Річардом Докінзом в 1976 році в книзі «Егоїстичний ген». У контексті стратегії соціальних змін вперше був використаний Кале Ласно, співробітником журналу Adbusters. Меми — це будь-які культурні одиниці, якими користуються не лише його автор: модні слова, персонажі, образи, приставучі мелодії, популярні тенденції, ідеї. Держави теж створюють меми, які є провідниками їх світогляду,наприклад: «війна зі Світовим тероризмом» «Русский мир». Неймовірна популярність гасла «Нас 99%», що винило в середовищі американського протестного руху «Захопи Волл стріт», показала, як мем може не тільки нести значиму для суспільства ідею, а й сам по собі ставати інструментом організації. Ефективні меми добре запам'ятовуються і швидко поширюються, вони застряють в свідомості, включаються в наше поточне мислення і передаються через різні засоби комунікації. Мем що швидко поширюється і несе важливе послання, може істотно посилити вплив протестної акції.

Жаба Пепе — герой серії коміксів «пацанський клуб». Мем настільки популярний що має власну біржу інтернет-мемів на базі блокчейн-платформи Counterparty:

 Також цей мем використовував Дональд Трамп у своєму твіттері під час виборчих перегонів:

Мем означає смуток, хоча на оригінальних малюнках жабеня було радісним. У 2015 році Пепе був використаний альтернативними правими як символ цього руху:

Антидефамаційна ліга внесла жабу Пепе в свою базу символів ненависті в 2016 році, відзначивши при цьому, що не всі меми з Пепе мають расистську спрямованість:

4.Інсталяція (від англ. Installation – установка) — просторова композиція створена художником з різних елементів – побутових предметів, промислових виробів і матеріалів, природних об'єктів, текстової або візуальної інформації. Інсталяція — форма мистецтва, широко поширена в XXст. Основоположниками інсталяції були дадаїсти М. Дюшан і сюрреалісти. Створюючи незвичайні поєднання звичайних речей, художник надає їм новий символічний сенс.

888 246 керамічних маків висадили біля англійського Тауера в 2014 році. Тоді Лондон відзначав століття Першої світової війни. Квіти — це арт-інсталяція художника Пола Каммінса і театрального сценографа Тома Пайпера. Вона називається Blood Swept Lands and Seas of Red. Назву запозичили з заповіту солдата, який загинув під час війни у Фландрії. Кожна з квіток символізує загиблого під час війни солдата — підданого Британської імперії. Після закриття виставки всі маки продали. Кожен бажаючий міг придбати квітку за 25 фунтів стерлінгів, а зібрані таким чином кошти пішли в благодійні організації — на соціальну та медичну допомогу ветеранам і працівникам Збройних сил. 

5. Театралізовані форми протесту:

а) Флешмоб (англ. Flash mob — flash спалах, мить; mob — натовп, «спалах натовпу» або «миттєвий натовп») —  це заздалегідь спланована масова акція, в якій велика група людей (мобери) раптово з'являється в громадському місці і протягом декількох хвилин виконують заздалегідь обумовлені дії, а потім одночасно швидко розходяться в різні боки, як ні в чому не бувало. Психологічний принцип флешмоба полягає в тому, що мобери створюють незрозумілу, абсурдну ситуацію, але поводяться в ній, як ніби для них це цілком нормально і природньо. Сучасний російський соціолог І. Ейдман цікаво розвиває думку Г. Рейнгольда про джерела флешмобів — «розумних натовпах». Він передбачає, що інтереси «розумного натовпу», як більш сучасної та демократичної форми самоорганізації людей, неминуче увійдуть в протиріччя з владою старих політичних еліт, орієнтованих на збереження статус-кво. Звідси з'явиться відповідна реакція контреліти, бажання — організувати дії «розумного натовпу», зробити їх цілеспрямованими та ефективними. Завдяки інформаційним технологіям люди, що складають «розумний натовп», почнуть об'єднуватися для вирішення тих чи інших конкретних завдань: будь то відставка політика-корупціонера або чиновника, який зловживає своїми повноваженнями, протест проти зростання цін, війни, несправедливого законодавства, підвищення податків. При цьому розвиток інтернет-товариства формує нову альтернативу існуючому суспільству. Концепція «суспільства-фабрики» замінюється на образ «суспільства-мережі». У подібного суспільства політична і економічна системи грунтуються вже не на вертикальних ієрархічних, а на горизонтальних вільно сформованих соціальних комунікаціях.

Приклад цікавого  інтернет-флешмобу. Відомий американський комік Джиммі Кіммел в рамках свого вечірнього шоу, запропонував батькам подарувати дітям на Різдво різні дурниці і показати їх реакцію, виклавши відео в мережу. Ось що з цього вийшло:

б) Перформанс — (походить від англ. «Performens», що означає «уявлення», «дія»). Перфоманс спеціалізується на зображенні переживань, станів свідомості, соціально-психологічних явищ, що виникають в процесі людського спілкування. Засобом і матеріалом творчості в перформансі служить тіло, зовнішній вигляд, жести, поведінка художника, що бере на себе роль актора. Джерелами перформансу вважаються поширені на початку ХХ ст. дійства, живі картини, демонстрації футуристів і дадаїстів. В якості самостійного напрямку перформанс виник на рубежі 1960 — 1970-х рр., висловлюючи ідеали контркультури, молодіжного руху на Заході. Зараз це сучасна форма мистецтва, спрямована на активізацію архетипів «колективного несвідомого», форма спонтанного вуличного театру, діяльность якого спостерігається в реальному часі. На відміну від театру, в перфомансі — художник, як правило, головний режисер та актор.

Мета перфомансу – привернути увагу публіки, залучаючи по можливості її в спільні дії. Основною метою у всіх перфомансах виступає бажання шокувати, здивувати публіку, обов'язково забезпечивши піар-підтримку журналістів і фотографів. Перфоманс – фізичний, словесний, поведінковий, соціальний жест, який може бути протестним. В основі перфомансу лежить уявлення про мистецтво як про спосіб життя, що передує створенню будь-яких матеріальних об'єктів, роблячи їх зайвими, основним об'єктом виступає сам виконавець.

 Перфоманс відомого гурту Pussy Riot в храмі Христа Спасителя:

в) Хеппенінг — (англ. Happening — трапляється, відбувається) — різновид акціонізму, найбільш поширеного в авангардистському мистецтві 60-70-х років. Хеппенінг виник в кінці 50-х років як форма театру, що включає елементи гумору і фольклору, являючи собою художню імпровізаційну подію, позбавлену драматургії і цілі, яка не має конкретного сценарію. Його учасники активно включаються в запропоновану художню гру, але не знають заздалегідь, як вона буде розвиватись. Перформанс і хепенінг дуже схожі між собою, оскільки відносяться до так званого «постмодерністського акціонізму», який дуже віддалено нагадує театральні постановки, основними ж відмінностями перформансу і хепенінгу від театру є:

1. відсутність просторово-часових обмежень і ролей.

2. заперечення сюжетної основи.

Приклад хеппенінгу. Арт-акція об'єднання Vozduh в Воронежі:

г) Поетичний акціонізм — в широкому сенсі можна визначити як літературне явище, що генетично походить від античної декламації і пов'язане з театральним перфомансом, а також належить до модерністських літературних практик: дадаїзму, сюрреалізму і пізнішого шозізму. Поетичний акціонізм — протестний напрямок, що об'єднує поетів, філософів і художників, які здійснюють вуличні акції прямої дії, трансформуючи міське середовище шляхом насичення міського простору поезією у різній формі. Варіанти поетичного акціонізму можуть бути абсолютно різні,наприклад: вірусне поширення поетичних стікерів або тегів, декламація літератури в громадських місцях.

Акція в місті Саратов. Декламація «Гамлета»:

Стріт-арт як стиль вуличного мистецтва — це протест проти несправедливості в світі, його недосконалості і влади матеріальних благ. Основне завдання протестного мистецтва, принести зміни, а не руйнування, заявити про соціальні, політичні, економічні та інші важливі проблеми, які потребують вирішення. Протест в мистецтві виконує функцію консолідації, концентруючи навколо проблеми увагу громадськості, підштовхуючи суспільство на осмислення проблемних моментів, тим самим сприяє активізації та зростанню самої особистості. Своїм мистецтвом багато вуличних активістів намагаються донести власну думку до свідомості мас, зробити світ трохи яскравішим і правдивішим і тим самим краще. Цей сучасний вид мистецтва, покликаний створювати дизайн сучасного життя, формуючи суспільну думку та залучаючи якумога більше людей до конструктивної співпраці та діалогу. Стріт-арт — це мистецтво, створюване переважно не художниками-професіоналами, а звичайними самоучками. Простими малюнками, трафаретами і написами, перфомансами, флешмобами та інсталяціями вони розповідають про свій світогляд, висловлюють протест. Іноді стріт-арт стає інструментом реклами, політичної акції а в деяких випадках може стати визначною пам'яткою для туристів. Протест присутній в будь-якій системі політичних відносин і супроводжує розвиток будь-якого суспільства. Характер і динаміка протесту залежить від багатьох чинників: від типу політичного режиму, соціально-економічного розвитку країни, рівня політичної культури, соціального складу організаторів, учасників та прихильників протесту, а також інтересів та ідей які протестувальники відстоюють. Але стріт арт-протест руйнує правила традиційних протестів, реалізуючись в різних країнах не зважаючи на культурні особливості.

Фантасмагория на тему: хороший Путин – мёртвый Путин.

Эта статья не претендует на историческую правдивость и является плодом моих размышлений. Возможно, она не отражает суть политических событий, которые происходили и происходят, но как версия альтернативной истории – имеет право на существование. Начну с того что в сети большое количество видео и статей что:

Приняв это утверждение можно сказать что существовал «хороший» Путин – демократ, реформатор, борец с коррупцией, криминалом и терроризмом, друг Запада, продолжатель линии Ельцина. И «плохой» Путин, который сейчас у власти – выстроивший жесткую управленческую иерархию, ограничивающий свободу слова, закрывающий глаза на коррупцию во всех эшелонах власти, развязывающий гибридные войны и аннексию территорий других государств.  Неизвестно когда «хорошего» Путина ликвидировали, но то что его заявления на заре ХХ века кардинально отличались от того происходящего в России сейчас – это факт. Вот несколько примеров:

В «Открытом письме Владимира Путина к российским избирателям» он пишет:

Мы привыкли гордиться своим богатством - огромной территорией, природными ресурсами, многонациональной культурой и образованностью нации. Это действительно есть. Но только этого недостойно мало для великой державы - России.

       Надо самим себе однажды сказать: мы богатая страна бедных людей. Мы вообще - страна парадоксов. И не столько политических, сколько - социальных, экономических, культурных.

       Наши дети собирают золотые медали на международных олимпиадах. Наши лучшие умы востребованы на Западе. Российские музыканты и дирижеры имеют аншлаги на лучших концертных площадках мира. А столичные театры - всегда полны зрителями. Это все - наше богатство.

       Но есть и другая часть правды. Она не просто удручает, но требует действий. Еще миллионы людей в стране еле сводят концы с концами, экономят на всем - даже на еде. Родители и дети годами не могут наскрести на проезд друг к другу. Старики, победившие в Великую Отечественную и создавшие России славу мировой державы, живут кое-как или того хуже - побираются на улицах. А ведь это плоды их труда, их ресурс "доедает" сегодня наше поколение, почти не пополняя национальную копилку собственными достижениями. Возвратить им положенный долг - уже не просто социальная, но в полном смысле политическая и нравственная задача. [1]

В своей статье «Россия на рубеже тысячелетий» рассуждает о будущих реформах и первостепенных проблемах:

 Сильная государственная власть в России - это демократическое, правовое, дееспособное федеративное государство. Я вижу следующие направления его формирования:

- рационализация структуры органов государственной власти и управления, повышение профессионализма, дисциплины и ответственности государственных служащих, усиление борьбы с коррупцией;

- перестройка государственной кадровой политики на основе принципа отбора лучших специалистов;

- создание условий, благоприятствующих становлению в стране полнокровного гражданского общества, уравновешивающего и контролирующего власть;

- повышение роли и авторитета судебной ветви власти;

- совершенствование федеративных отношений, в том числе в бюджетно-финансовой сфере;

- развертывание активной и наступательной борьбы с преступностью.

Еще одна серьезная проблема связана с той ветвью власти, к которой принадлежит правительство. Мировой опыт говорит о том, что главная опасность для прав и свобод человека, демократии в целом исходит от исполнительной власти. Конечно, законодательная власть, принимающая плохие законы, тоже вносит свою лепту. Но главное - все-таки власть исполнительная. Она организует жизнь страны, применяет законы и объективно может довольно существенно, правда не всегда намеренно, искажать их, применяя административные процедуры.

Во всем мире наблюдается тенденция к усилению исполнительной власти. И потому далеко не случайно стремление общества усилить контроль над ней во избежание произвола и злоупотреблений. Вот почему лично я придаю первостепенное значение налаживанию партнерских отношений между исполнительной властью и гражданским обществом, развитию институтов и структур последнего, развертыванию активной и жесткой борьбы с коррупцией. [2]

Выражает мысли в статье «Россия в которую мы верим» на уровне современных оппозиционеров РФ:

Корни многих наших неудач - в неразвитости гражданского общества и в неумении власти говорить с ним и сотрудничать. В становлении гражданского общества исключительную роль играют средства массовой информации. Свободная пресса в России состоялась. Однако российские средства массовой информации, как и общество в целом, пока еще находятся в стадии становления. Какое общество, какая власть - такая у нас и журналистика. Журналистская свобода превратилась в лакомый кусок для политиков и крупнейших финансовых групп, стала удобным инструментом межклановой борьбы. Поэтому мы обязаны гарантировать журналистам реальную, а не показную свободу, создать в стране правовые и экономические условия для цивилизованного информационного бизнеса. [3] Всё это больше похоже на слова великого реформатора или: 

Будь это сейчас, Путин мог бы составить конкуренцию Навальному в своих высокопарных изречениях. Так красиво обещать и не сделать, стоять на высокоморальных позициях понимая всю ответственность политического положения – превращая доверие народа во власть жуликов и воров, мог только сделать другой человек («плохой» Путин) или низкая и прагматичная личность (Он таким и был, просто как говорят в народе -  власть его «испортила»). Я буду рассматривать первую версию. Естественно один человек не смог бы за такие короткие строки достичь таких политических высот, вот как описывает телеканал «НТВ» еще в далеком 1999 году путь будущего президента:

До начала 90х, по окончанию Краснознамённого института имени Андропова, где Владимира Путина подготовили для поездки в Германию, в 1985 году он уехал в ГДР и проработал там до 1990 года. В этот период он проходил службу в территориальной разведточке в Дрездене. По выслуге лет он был повышен в звании до подполковника и в должности до старшего помощника начальника отдела. А в 1989 году был награждён бронзовой медалью «За выдающиеся заслуги перед Национальной народной армией ГДР». [4] Всего лишь за 9 лет ( период 1990-1999 года)  он проходит путь от помощника ректора ЛГУ до исполняющего обязанности Президента РФ. Как пишут на личном сайте Владимира Путина: «его карьера развивалась стремительно», и с этим тяжело поспорить. [4] В такой стремительности скорей всего ему помогали спецслужбы (или другие заинтересованные лица и группы, возможно и те и другие), «свои» или Западные, это уже другой вопрос. Итак: с помощью новых «друзей» или старых коллег, шантажа, угроз, подкупа, он «пробивает» себе место к политическому Олимпу. Или же он работал не покладая рук, параллельно работая над кандидатской работой по экономике, да так что по его же словам подумывал работать таксистом, после поражения Анатолия Собчака на выборах. [5] Звучит как минимум смешно, когда человек с таким опытом, образованием и связями, говорит о такой перспективе. Волшебным образом, его зовут заниматься  юридической работой в управление делами президента и он соглашается. Не будь этого предложения, всё могло быть, например, так:

Владимир Владимирович мог бы в таком амплуа рассуждать о политических реалиях. Как бы то ни было, карьерная лестница Путина идет вверх и неожиданно для всех, Борис Ельцин 9 августа 1999 года назначает его своим приемником. Недавно библиотека Билла Клинтона, обнародовала архив, который  включает в себя ранее засекреченные стенограммы переговоров между Биллом Клинтоном, занимавшим тогда пост президента США, и его российским коллегой Борисом Ельциным. В разговоре, который состоялся 19 ноября 1999 года, Клинтон возвращается к теме преемника и спрашивает Ельцина, кто победит на выборах. «Конечно, Путин, — отвечает Ельцин. — Он будет преемником. Он демократ и знает Запад», — добавил он. «Он очень умен», — ответил на это Клинтон. «Он сильный. У него есть внутренний стержень. Он силен внутренне. И я сделаю все возможное для его победы — законным путем, разумеется. И он победит. Вы будете вести дела вместе. Он продолжит линию Ельцина, ориентированную на демократию и расширение контактов России. У него есть энергия и мозги, чтобы добиться успехов в этом», — сказал Ельцин в конце разговора.[6] Как известно политика – это борьба за власть, как  на выборах, так и вне глаз избирателей, в кулуарах и закрытых кабинетах. Рассмотрим несколько позиций Владимира Путина в чистом варианте, в реальности они могут пересекаться:

1. За Путиным стоят Западные спецслужбы.
2. За Путиным стоят большие транснациональные корпорации или немецкие бизнес и политические структуры.
3.  Путин самостоятельный в своих политических решениях.
4. За Путиным стоят отечественные спецслужбы.
5. За Путиным стоит старая политическая номенклатура.
6. За Путиным стоят представители отечественного бизнеса.
7. Не нужно исключать связи Путина с криминалом.

Цели всех этих «игроков» тоже могут быть разные: начиная от создания правового, суверенного государства, с гражданским обществом и доминированием среднего класса - увеличение уровня жизни граждан и экономического потенциала, заканчивая –  превращением России в сырьевой придаток, рынок сбыта импортной продукции и не возможностью конкурировать с мировыми трендами. В первом и втором случае, должен быть человек который будет олицетворять, и реализовывать данную программу, а так же люди, которые за ним стоят, или же – над ним.  Предположим что «хороший» Путин, пытаясь реализовать, задекларированные выше обещания, вступает в сговор с перечисленными игроками ( возможно их больше чем я описал) и становится президентом. Естественно возникает конфликт интересов, с теми же олигархами, которые давали деньги или всячески помогали будущему президенту под гарантии своей неприкосновенности и преференции в будущем. Конфликт со старой политической элитой, которая тормозила бы путь заданного политико-экономического вектора. Конфликт со спецслужбами, которые узнали про связи Путина с новыми «друзьями» и так же не хотели расставаться с имеющейся у них властью. И тут начинается самое интересное – «хорошего» Путина ликвидируют, его заменяют двойником, сворачивают прозападное движение и проводят свою политику – для сохранения, существующего в наше время режима. Антисистемные позиции – так же поддерживаются властью, для создания мифа: Путин, только он, один человек – виноват в бедах целой страны, это его политика, его решения, привели к такому результату. И когда он умрёт, а это рано или поздно случится, все проблемы скинут на него, на ужасного диктатора и тирана. Кстати, у нас ведь есть пример: после смерти Сталина началась «Хрущевская оттепель». А после Путина, начнется своя «оттепель», новый народный (увы не народный) лидер послабит давление, даст людям продохнуть, проведет ряд замечательных реформ, пококетничает с Западом, но по сути система останется прежней, ведь после смерти Сталина, Советский Союз не закончился, так и после смерти Путина, Российская Федерация в структуре которую мы сейчас видим, не перестанет существовать. Реально, у власти останутся прежние люди, которые чаще всего остаются за кадром Всемирной истории. К власти приведут популиста, который развенчает культ личности XXI века в современной России, а люди так и не узнают, что парень с прекрасного города Питера видел свою страну совсем другой. Получается невероятная многоходовочка, достойная голливудской экранизации. А если убрать пафос,  звучит как интересный рассказ, который хотелось бы закончить словами одного «хорошего» человека: «Я абсолютно уверен: сильное государство заинтересовано в людях состоятельных. И потому ключевое решение для всей нашей экономической политики в том, что бы честно работать было выгоднее, чем воровать. Наш приоритет - это возрождение личного достоинства граждан во имя высокого национального достоинства страны. У нового поколения появился великий исторический шанс - построить Россию, которую не стыдно передать своим детям.» [7]

Источники:

 [1] Открытое письмо Владимира Путина к российским избирателям

Газета "Коммерсантъ" №32 от 25.02.2000

 [2] «Россия на рубеже тысячелетий» В.Путин

http://www.ng.ru/politics/1999-12-30/4_millenium.html

[3] «Россия в которую мы верим» В.Путин

http://www.ng.ru/politics/2000-07-11/3_trust.html

[4] Личный сайт Владимира Путина http://putin.kremlin.ru/bio

[5] «Путин рассказал, что спал в Петербурге с ружьем и собирался работать таксистом» https://www.fontanka.ru/2018/03/15/055/

[6] «В США рассекретили расшифровку разговоров Ельцина с Клинтоном о Путине»

https://www.rbc.ru/politics/31/08/2018/5b8880db9a79470a53df924d

[7] «Избраные речи и выступления» В. Путин издание 2017 года https://books.google.com.ua/books?id=RQyhCwAAQBAJ&printsec=frontcover&hl=ru#v=onepage&q&f=false

5 рок композиций которые не оставят вас равнодушным

Не буду писать свои впечатления, мысли и эмоции, пусть песни сами всё за себя скажут. Приятного просмотра. Надеюсь что то важное  для себя Вы сможете почерпнуть.

Disturbed - Land Of Confusion

Nickelback - Savin' Me

Five Finger Death Punch - Wrong Side Of Heaven

Korn - Evolution

Pearl Jam - Do the Evolution